“Так ніхто не кохав, через тисячу літ…” – відомий і проникливий вірш про любов Володимира Сосюри. Глибокі почуття, роздуми – у кожному рядкові поезії.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей ви, зорі ясні… Тихий місяцю мій…
де ви бачили більше кохання?
Я для неї зірву Оріон золотий,
я – поет робітничої рані.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весні на землі
і земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі роцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
Володими Сосюра
Завантажується ...
