Леся Українка "Давня весна (Була весна весела, щедра, мила...)" - читати повністю, слухати онлайн, короткий аналіз вірша

Леся Українка “Давня весна (Була весна весела, щедра, мила…)” – читати твір повністю, слухати онлайн аудіо версію, короткий аналіз вірша.

Леся Українка “Давня весна (Була весна весела, щедра, мила…)” – читати повністю, слухати онлайн, короткий аналіз вірша

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

1894 року.

Аудіо-версія

Аналіз вірша

Вірш Лесі Українки “Давня весна” автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.

Тема: краса весняної природи, її вплив на хворобливий стан поетеси.
Ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: вміння бачити красу природи, радіти природі, незважаючи на труднощі
Автор — Леся Українка (Л. П. Косач).
Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — пейзажна.
Мотиви — радість, естетичне задоволення від приходу весни; гармонійна єдність людини та природи.
Лірична героїня тотожна самій поетесі, яка, страждаючи від невиліковної хвороби, знаходила розраду в красі навколишнього світу.
Композиція: Експозиція: «була весна…».
Зав’язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни.
Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв’язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок.

Художні засоби

епітети: «весна весела, щедра, мила», «радісна весна», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «білесенькі квітки»,
персоніфікації та уособлення: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «замиготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «душа не забуде», «весна дала»,
повтор: «не було» — «не буде» — «була»,
порівняння: «летіла хутко, мов стокрила»,
гіпербола: «весни такої не було й не буде»,
риторичні оклики: «За нею вслід співучії пташки!», «Зелений шум, веселая луна!», «Ні, не забула!».

Асоціативний кущ: «Весна», «Леся». Весна в творі весела, щедра. Все в природі оживає, бринить, гомонить, співає, а героїня хвора та самотня, але її настрій під впливом цієї краси також змінюється, в неї з’являється надія на одуження.