Павло Тичина – біографія, творчий шлях, твори
14:58, 11 Травня 2022

Павло Тичина – біографія, творчий шлях, твори


Павло Тичина – біографія, творчий шлях, твори.

Павло Тичина - поет, громадський та державний діяч: біографія, творчий шлях, твори

Павло Тичина – поет, громадський та державний діяч: біографія, творчий шлях, твори

Роки життя:1891-1967, поет прожив 76 років.

Прізвище при народженні – Тичинін.

Дитинство

Народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походить зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького).

Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем “школи грамоти”. Змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. В 1900—1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907—1913 — в Чернігівській духовній семінарії.

Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті “Рада”. На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.

Громадська і письменницька діяльність

В 1913—1914 рр. — у редакції ліберального україномовного журналу “Світло”, а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

У 1916—1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М.К.Садовського. 1920 року подорожував із капелою К.Стеценка “Думка” Правобережною Україною від Києва до Одеси.

Того ж року організував хор (з 1921 р. — Капела-студія імені М.Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу “Червоний шлях” (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України “Гарт”. 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) з М.Г.Хвильовим на чолі, куди увійшли й колишні члени “Гарту”.

З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936—1939 рр. і в 1940—1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943—1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Смерть поета

Помер 16 вересня 1967 року в Києві.

Творчий спадок

П.Г.Тичина починав як поет у 1906—1910 рр. з наївного наслідування народних пісень та творів Т.Г.Шевченка.

Перші друковані твори молодого поета з’явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів “Сонячні кларнети” (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-літнього поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

За визначенням Г.Грабовича (США), рання символістська система Тичини побудована на злитті традиційного, народного й неповторного, індивідуального, на коливанні між реальністю і мрією, естетичному сприйнятті космосу й резонуючого “я”… В основі шукань митця, на думку дослідників, — давній філософсько-культурологічний код: людське “я” і Бог, Всесвіт.

Тичина рано утвердився в думці про поезію як синтетичний вид мистецтва. На практиці це обернулося перенесенням у площину поезії засобів суміжних мистецтв: у “Сонячних кларнетах” звук подається “забарвленим”, колір — “озвученим”, зорові образи чергуються зі слуховими.

Великий вплив на П.Г.Тичину справили М.М.Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові), О.М.Пєшков (Максим Горький).

Серед композиторів і художників йому були духовно близькими Ліст, Берліоз, Римський-Корсаков, Микалоюс Чурльоніс та Мартирос Сар’ян.

Протягом життя П.Г.Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок “Плуг” (1920) і “Вітер з України” (1924), дедалі більше пом’якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями.

Переломною в творчості поета вважається збірка “Чернігів” (1931 р.), яка означила його перехід в число “офіціозних” авторів. Однак творчість П.Г.Тичини й після цього не вписується в прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: “Григорій Сковорода” (1939), “Похорон друга” (1942), “Творча сила народу”, “Геть брудні руки від України” (1943) та деякі інші.

Поет виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. За життя він встиг звідати не тільки розчарування, а й щиру дружбу, любов (у цьму виявилася його перевага над бездушною системою, заложником якої був).

Похований П.Г.Тичина на Байковому кладовищі в Києві.

Джерела

(Visited 5 times, 1 visits today)

 

Про автора: Olexandra


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2022 Mova i literatura
Дизайн і підтримка: GoodwinPress.ru