Григір Тютюнник - біографія, творчий шлях, твори

Григір Тютюнник – біографія, творчий шлях, твори.

Григір Тютюнник – біографія, творчий шлях, твори

Роки життя: 1931 — 1980, письменник прожив 48 років. Покінчив життя самогубством.

Дитинство, початок дорослого життя

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника.

Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі.

Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою).

Перша проба пера — оповідання “В сутінки” (написане рос. мовою, опубліковане в журналі Крестьянка.— 1961. — № 5).

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети “Літературна Україна”, публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: “Дивак”, “Рожевий морок”, “Кленовий пагін”, “Сито, сито…”. Молодіжні журнали “Дніпро” та “Зміна” вміщують новели “Місячної ночі”, “Зав’язь”, “На згарищі”, “У сутінки”, “Чудасія”, “Смерть кавалера”.

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника “Вир”, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

Перша книжка, визнання

1966p. вийшла перша його книжка “Зав’язь” (вид-во “Молодь”). “Зав’язь” була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал “Дружба народов” відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.

У 1968р. “Литературная газета” оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання “Деревій”. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість “Облога” та кілька оповідань.

У 70-ті роки з’являються у пресі — республіканській (“Вітчизна”, “Дніпро”, “Ранок”) та всесоюзній (“Дружба народов”, “Сельская молодежь”, “Студенческий меридиан”) нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал “Сельская молодежь” у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю “Золоте перо” — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки “Батьківські пороги”, “Крайнебо” (Київ, 1972, 1975), “Отчие пороги” (Москва, 1975), “Коріння” (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві “Молодь” вийшла збірка оповідань та кіноповістей “Калина червона”; він перекладав і твори М. Горького (“Серце Данко”), І. Соколова-Микитова (“Рік у лісі”) та ін.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві “Веселка”. Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей “Дванадцять місяців” (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань “Ласочка” (1970), казок “Степова казка” (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги “Климко” (1976) і “Вогник далеко в степу” (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю “Житіє Артема Безвіконного”.