Т. Шевченко "Іван Підкова" - читати повністю, скорочений переказ, короткий аналіз твору

Т. Шевченко “Іван Підкова” – читати повністю і слухати онлайн, скорочений переказ і стислий виклад змісту для поновлення в пам’яті основної сюжетної лінії, короткий аналіз твору.

Т. Шевченко “Іван Підкова” – читати повністю, скорочений переказ, короткий аналіз твору

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
“А нуте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!”

Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
“Грай же, море!” — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає…
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
“Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
П анове-молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!”
“Добре, батьку отамане!” —
Кругом заревіло.
“Спасибі вам!” —
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову походжає
Пан-отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]

Поема Іван Підкова – стислий переказ

Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що “про волю нишком в полі з вітрами говорять”. Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.

На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:

А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. “Нехай ворог гине!”

Виклад змісту – скорочено

Було колись в Україні, що запорожці панували, добуваючи славу та свободу. Тепер минули ті часи, тільки вітер нишком у полі з вітром говорить про волю.

Було колись добре жити на Вкраїні, згадаєш — і серце спочине.

Чорна хмара вкриває небо й сонце. Синє море звірюкою стогне і виє. Козаки на байдаках виходять у море погуляти. Хвилі кругом як ті гори, а козакам того тільки й треба, пливуть собі та співають. Попереду отаман веде, куди знає. Закрутив чорні вуса, підняв шапку — човни стали. І подає команду — рушати до самого Царграду, до султана в гості. Козаки готові, отаман дякує їм. Синє море кипить, а пан-отаман знову походжає та на хвилю поглядає.

Короткий аналіз твору

«Іван Підкова» («Виправа на Цариград») — поема Тараса Шевченка, написана орієнтовно 1839 року в Петербурзі. Уперше надруковано в «Кобзарі» 1840 р. з присвятою В. Штернбергу. У «Кобзарі» 1860 р. присвяту знято. У рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (1859) поема мала заголовок — «Виправа на Цариград», потім заголовок закреслено.

Козаки здавна славилися своїми морськими походами, своєю кмітливістю та винахідливістю в них. Вони визволяли із полону братів християн, били ворогів, брали велику здобич.

Романтичні картини козацької морської експедиції — яскравий зразок раннього Шевченкового стилю, йому, як і загалом романтизмові, властива гіперболізація, прагнення творити ідеалізовані постаті. Тут ішлося не про художнє дослідження минувшини, а про її міфологізацію — вираження національного духу, створення українського національного міфу заради пробудження національної самоповаги або хоча б національної туги за минулим. Героїзм української історії сприймався Шевченком як запорука майбутнього відродження України.

Згадка про минулу славу, відважних та мудрих отаманів повинна була б пробудити в сучасників поета й нащадків прагнення до боротьби за волю й незалежність, мужність та рішучість у двобої з ворогами.