І. Франко “Фарбований лис” – стислий переказ, виклад змісту
19:05, 23 Березня 2022

І. Франко “Фарбований лис” – стислий переказ, виклад змісту


І. Франко “Фарбований лис” – стислий переказ, виклад змісту для швидкого згадування основних подій, які відбуваються в творі.

І. Франко "Фарбований лис" - стислий переказ, виклад змісту

І. Франко “Фарбований лис” – стислий переказ, виклад змісту

Перший варіант переказу – 631 слово, приблизний час прочитання – майже 5 хвилин

Жив собі в однім лісі хитрий Лис Микита. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м’яса, нічим не могли його доконати. Не було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками. Якось він нахвалявся, що в білий день піде в місто на базар і вкраде курку. Але цим разом бідний Микита таки помилився. Коли він зайшов до міста, то був вражений шумом, криком і гамором. Але що робити? Наважився, то треба кінчити, що почав. Лис посидів трохи у бур’янах, а потім чкурнув просто на базар. Та тут йому назустріч вибігли пси. Микита вскочив на якесь подвір’я, а там була діжка, то він туди й сховався. Ціла юрба прибігла на подвір’я, кілька разів підходили й до діжі. Але негарний запах, який ішов від неї, відганяв їх. Врешті, не знайшовши нічого, вони побігли геть. Лис Микита був урятований, але в бочці була синя фарба, яку приготував собі на завтра маляр. Лис Микита був тепер увесь синій. Майже вмираючи зі страху, він сидів у фарбі до вечора, а тоді чкурнув до лісу. Підкріпившися трохи кількома яйцями, які знайшов у гнізді Перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору і заснув.

На другий день він побачив себе і перелякався. Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього – щось таке величезне і важке, мов довбня. Лис пробував обтріпатися, обкачатися в траві, злизати, обмити фарбу, але нічого не виходило. Де не взявся Вовчик-братик. Побачивши нечуваного синього звіра, він аж завив з переляку, а отямившися, почав утікати. Усім у лісі він розповів про страшного звіра. Усі заспокоювали його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жменьки волосся між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся. Але де тобі, все дарма! Бачачи, що з Вовком біда, звірі вирішили йти усі разом у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі та й кинулися врозтіч.

Лис зрозумів, що можна надурити звірів. Він прийшовши на середину звіриного майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сидіти Ведмідь. Сів і жде. Не минуло й пів години, як навколо майдану насходилося звірів і птахів видимо-невидимо. Всім цікаво знати, що воно за проява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити. Лис Микита почав розповідати усім, що його сьогодні рано святий Миколай виліпив з небесної глини і, ожививши своїм духом, мовив: “Звіре Гостромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний за своє життя і своє добро. Йди на землю і будь царем звірів…”

Звірі зраділи і почали порядки робити. Орли та Яструби наловили Курей, Вовки та Ведмеді нарізали Овець, Телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Він узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіма голодними. Знов радість запанувала, почулися подяки.

Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердим, тим більше, що тепер не треба було самому ходити на лови. Але справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той кращий, а хто слабший, то ніколи не вигравав справи. Лис тільки боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є справді. Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він став царювати. Звірі надумали врочисто святкувати той день і справити великий концерт. Зібрався хор з Лисів, Вовків, Ведмедів. І коли молоді Лисички задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг втриматися і, піднявши морду, задзявкав і собі по-лисячому. Господи! Що сталося? Всі співаки відразу затихли. Всім відразу мов полуда з очей спала. Та це ж Лис! Простісінький фарбований Лис! Звірі кинулися на Микиту і розірвали його.

Другий варіант стислого переказу – 485 слів, приблизний час прочитання – 4 хвилини

Жив собі в одному лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки мисливці на нього не полювали, він завжди втікав, оминав пастки, ще й товаришів застерігав від небезпеки.

Надзвичайне везіння та хитрість зробили Лиса страшенно гордим. Він похвалився перед друзями, що серед білого дня вкраде на базарі курку. Сказав — треба зробити. Непомітно пробрався городами до середини міста, але коли вискочив на вулицю, то його почули пси й кинулися до нього. Що робити? Куди дітися? Лис побачив одчинені ворота й чкурнув туди. На подвір’ї стояла діжа з фарбою. Йому нічого не залишалося, як пірнути в ту фарбу. Пси й не здогадалися, бо від діжі йшов такий неприємний запах. Отже, Лис урятувався, але якою ціною! Як йому в такому вигляді з’явитися на вулиці? Довелося так аж до самого вечора сидіти, завмираючи від страху, що надійде господар-маляр.

Коли смеркло, Микита чимдуж чкурнув до лісу, ускочив у якусь нору та й заснув. Уранці прокинувся в доброму настрої, подумав, що зараз підхожий час для полювання, але, зиркнувши на себе, скрикнув і кинувся тікати з переляку. Та від себе ж не втечеш!

Став він якимсь дивним і страшним звіром, синім-синім, укритим чи лускою, чи їжаковими колючками, із хвостом, як довбня. Що лишень не пробував — обтріпатися, обкачатися, обдряпати фарбу — нічого не виходить!

Де не взявся Вовчик-Братик. Як побачив нечуваного синього звіра — аж завив з переляку й кинувся тікати. Звірі, що бачили Вовчика в такому стані, здивувалися, стали розпитувати і, не добившись нічого, пішли в той бік, куди показував Вовк. Побачили — і собі врозтіч. А Лис Микита, бачачи, яке враження справив, подумав, що не так усе й погано. Пішов і сів посеред майдану, де всі лісові мешканці збиралися. Незабаром позбігалося багато звірів, але підступити бояться. Тоді Лис перший ласкаво до них заговорив. Він сказав, що Святий Миколай виліпив його з небесної глини, назвав Остромислом і призначив царем над усіма звірами. У звіринім царстві запанувала радість. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і віднесли новому цареві. Той узяв часточку собі, а решту віддав голодним. Усі хвалили царську доброту та мудрість.

Лис Микита був добрим царем, жив на всьому готовому. І справедливість у нього була, як звичайно у звірів: хто дужчий, той і правий, а хто слабший, той ніколи не вигравав справи.

Жили собі звірі з новим царем, як і без нього: хто що зловив, те й їв; кого спіймали, той гинув, а хто втік, той радів. Але всі були вдоволені, що мають такого мудрого й не схожого на інших звірів царя. Лис Микита дуже беріг своє синє хутро, боявся, щоб із нього не злізла фарба і його не впізнали.

Минув рік. Звірі вирішили відзначити ювілей і влаштували великий концерт. Ведмеді ревли басом, вовки завивали соло. Але як молоді лисички в народному вбранні задзявкотіли тоненькими тенорами, цар не зміг устояти. Він підняв морду і задзявкотів по-лисячому. Що тут зробилося! Усі відразу впізнали Лиса. Люті за обман, забувши про всі добродійства царя, звірі кинулися на Лиса й розірвали його.

Третій варіант переказу – 278 слів, час прочитання – 2 хвилини

Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став сперечатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде.От і пішов. Отямившись трохи від людського ґвалту на базарі, Лис проскочив невпізнаним. Але раптом йому зустрілися собаки, які занюхали, хто він такий. Тікаючи, Микита вскочив у якийсь двір і заліз у діжку. В цій діжці стояла олійна синя фарба. Собаки не знайшли нещасного Лиса, і він зміг увечері тихенько вибратись і втекти в ліс.

Прокинувшись вранці, він дуже засмутився, бо був увесь укритий не то лускою, не то колючими ґулями. Але скоро заспокоївся, побачивши, як його злякався Вовк. Той бідний аж завив і почав тікати. Лис вирішив, що з цього можна виграти. Прийшовши на звірячий майдан, він сів на місце Ведмедя й оповів звірям, що його зліпив святий Миколай і назвав звіром Остромислом. А на землю пустив, щоб творити лад, судити по правді й не допускати кривди. Лис Микита був добрим царем, м’якосердним. Звірі були дуже раді, що в них є цар, хоч жили, як і раніше: хто був дужчий — той і кращий, хто слабіший — тому жилося гірше, хто що зловив — той те з’їв, а не зловив — то був голодний.

Минув рік, і звірі вирішили влаштувати бенкет. Всі почали співати. Лис на радощах теж підтягнув. І тут його впізнали. Звірі так розлютилися за те, що їх довго дурили, що розідрали Лиса на шматки. І зараз, коли хто залишиться одуреним і з того стає мудрішим, то говорить: “Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі”.

Короткий аналіз твору

Літературна казка “Фарбований лис” написана І. Франком із використанням не лише українського, а й світового фольклору, міфології. Лис був хитрим і кмітливим, для свого звеличення він використав обман. А брехня завжди колись викривається. Через це Лис і постраждав.

(Visited 11 times, 1 visits today)

 

Про автора: Olexandra


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2022 Mova i literatura
Дизайн і підтримка: GoodwinPress.ru