Відкрити меню

Психологічний поєдинок. Оповідання Василя Симоненка


ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОЄДИНОК

В Опанаса Шворня завжди збиралася літературна публіка. Невизнані генії всідалися за круглим столом і починали дискусії. Ці словесні поєдинки були такі гарячі, що за якихось півгодини кімната наповнювалася димом. А диму ж без вогню не буває.

Одного разу, коли письменники вже порозкривали роти, щоб здивувати світ новими великими думками, , Шворень схопився з свого (точніше, позиченого в сусідки) стільця і закалатав:

– Товариство! Я пропоную влаштувати конкурс.

– Як? – підвів голову гуморист.

– Гм, – чиркнув сірником послідовник Ремарка.

– Що? – перепитав сатирик.

– Коли? – недбало кинув поет, готовий у будь-яку хвилину виявити своє обдарування.

– Валяй, – підвів підсумок реаліст.

– Ну, то слухайте. – Шворень хотів стати на стілець, але сусідка з дверей показала йому електричну праску, і Опанас змушений був продовжувати з підлоги. – Вчора я підслухав прощання двох закоханих. Як ви думаєте, що говорила дівчина юнакові? Певен – не вгадаєте: вона просила, майже благала, щоб він не їхав автобусом, а йшов пішки. Так от: нехай кожен логічно обгрунтує це її прохання. Хто буде найближче до істини, той переможе.

– А хто буде арбітром? – не втримався від запитання реаліст.

– Я дівчину приведу, – роз’яснив Шворень. – Хто перший?

Усі замовкли. За хвилину поет підвівся з місця і закотив очі під лоба. Він належав до новітньої школи, яка, – на заздрість тим, що відмовилися від розділових знаків, – творила красу, користуючись лише останніми.

Риска, дужка, знак окличний, Знак питання симпатичний, Три тире, чотири коми – От вже й істина відома.

– Геніально! – вигукнув Шворень і так заплескав у долоні, що на смерть перелякав рудого кота, який дрімав посеред столу і був його єдиною прикрасою.

Після цього взяв слово послідовник Ремарка:

– Вона знала, що в той вечір він випив багато вина і пива. Отже, йому на кожній зупинці доводилося б вискакувати з автобуса. Тим паче що в нього слабкий сечовий міхур.

Сатирик теж не примусив себе довго чекати:

– Він не мав постійної прописки і до того ж був п’яний. Дівчина боялася, що в автобусі його затримає міліція. Вона, по-моєму, спекулянтка.

Реаліст, почухавши тім’я трохи більше, ніж слід було, випалив одним духом:

– Вона ревнувала його до кондукторші. Не встиг він знову піднести руку до тім’я, як затараторив гуморист:

– Вона працювала з ним в одній установі. Була дуже скупа. Вона боялася, що юнак потрапить під автобус. В такому разі з усіх працівників збирали б по карбованцю на вінок, а дівчина не бажала розлучатися з карбованцем.

Цей феноменальний дотеп так розсмішив Шворня, що на нього напала гикавка. Нарешті, зібравши всі сили, щоб подолати регіт, Опанас звернувся до сусідки:

– А тепер. Пашо, скажи, хто з них був найближче до і-і-і-стини?

– Найближче до стіни сидить оте опудало, – сказала Паша на замріяного поета. – Але я не розумію, для чого таке дурне запитання?

– Я питаю, хто з них найближче був до правди?

– Та всі плели чортзна-що! А я просила хлопця, щоб він не їхав автобусом, бо хотіла, щоб стояв він зі мною до світанку. А останній автобус відходить дуже рано – всього о першій годині ночі. Дійшло? – відповіла Паша і, показавши язика невизнаним геніям, вибігла геть.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Мова і література © 2017 ·   Увійти