Статті та новини

Переклад власних імен і назв – тринадцять основних етапів перекладу, основні методи перекладача.

Переклад власних імен і назв – тринадцять основних етапів перекладу, основні методи перекладача, їх доцільність на різних етапах.

Переклад власних імен і назв – тринадцять основних етапів перекладу, основні методи перекладача

  1. На першому етапі роботи над передачею власних імен і назв перекладач повинен впевнитися в тому, що перед ним саме власне ім’я чи назва.
  2. На другому етапі перекладач повинен встановити, до якого класу предметів (денотату) належить власна назва.
  3. На третьому етапі перекладач повинен встановити національно-мовну належність та інші характеристики сигніфікату. Однією з таких додаткових важливих характеристик є стать.
  4. На четвертому етапі перекладач повинен встановити, чи є власна назва одиничною чи множинною.
  5. На п’ятому етапі перекладач повинен встановити, чи не має власне ім’я традиційних відповідників.
    Christmas / Рождество / Різдво.
  6. На шостому етапі, встановивши відсутність традиційних відповідників, виявити,
    чи можливо перенести власне ім’я в переклад в його оригінальному написанні.
  7. На сьомому етапі при неможливості прямої передачі необхідно обрати метод
    передачі формальної подібності (транскрипція чи транслітерація)(Sirius Black / Сириус
    Блэк / Сіріус Блек). Треба зазначити, що на практиці траскрипція
    та транслітерація часто збігаються за формою, крім того, бувають випадки, коли в
    одному слові використовують обидва методи.
    Як правило, поряд з методом транскрипції та транслітерації використовують
    метод морфограматичної модифікації.
    Поряд з вказаними методами на даному етапі також може бути застосований
    метод транспозиції імені власного з ресурсів мови перекладу. Так, в українському
    перекладі ім’я Hannah передається як Анна.
    На даному етапі можливе також застосування методу семантичної експлікації, коментуючого перекладу. Крім вже зазначених методів, на даному етапі також можна використати метод
    обмеження варіативності власного імені чи назви. Наприклад,
    назви мітел в оригіналі містять цифри, що пишуть літерами: Nimbus Two Thousand;
    мовам перекладу не притаманне таке написання, тому обидва перекладачі передають
    їх так: «Нимбус-2000» та «Німбус-2000».
  8. На восьмому етапі необхідно перевірити отриманий результат на благозвучність.
    В англійському тексті це прізвище Dursley, в російському перекладі читаємо Дурсль, в українському
    – Дурслі. У англомовних респондентів прізвище Dursley не викликає ніяких негативних асоціацій і говорить лише про те, що сім’я, яка його має, родом з Британії. В книзі Д.І. Єрмоловича «Імена власні:
    теорія і практика перекладу міжмовної передачі» знаходимо правило передачі
    поєднання –ur- як –ер- [8, 302]; в такому разі родичів Гаррі Поттера звали б Вернон та
    Петунія Деслі, а їхнього сина – Дадлі Деслі. Тоді прізвище не додавало б саме по собі
    негативного забарвлення образу сім’ї родини Гаррі.
  9. На дев’ятому етапі перекладач повинен перевірити відповідник на входження в
    синтагматичну і парадигматичну систему мови перекладу.
  10. На десятому – перевірити збереження рівнозначності імені при передачі формально різних його варіантів.
  11. На одинадцятому етапі перекладач повинен перевірити збереження в перекладі
    аспектів значення власного імені. Можна додати, що перекладач на даному етапі
    повинен також перевірити, чи не надав він новоутвореному власному імені чи назві
    нових аспектів, таких, яких не мав на увазі автор оригіналу.
  12. На дванадцятому етапі перекладач повинен встановити, чи має власне ім’я
    внутрішню форму, і якщо так, встановити її актуальність. Справжня творчість
    перекладача при передачі власних імен і назв починається в той момент, коли він
    зустрічає так звані значеннєві (значущі, номінативно-характеристичні) власні імена,
    прізвища та прізвиська.
    На цьому етапі найбільш продуктивним методом утворення відповідників є метод
    калькування.
    При утворені значущого імені перекладач повинен пам’ятати, що це своєрідний
    троп, рівнозначний певною мірою метафорі і порівнянню, який використовується в
    стилістичних цілях для характеристики персонажа чи соціального середовища.
    Значущі імена утворює автор з певною метою, спираючись на існуючі в ономастиці
    традиції і моделі. Тож перекладач і сам повинен дотримуватися певної
    традиції та спиратися на існуючі правила.
    Відмовившись від транскрипції значеннєвого імені, перекладач ставить перед
    собою функціонально-стилістичну задачу. Оціночно-характеристичний зміст
    внутрішньої форми оригінального імені повинен відповідати змісту внутрішньої форми імені в перекладі.
  13. На даному етапі також можливим є використання функціональної аналогії.
    Крім того, на дванадцятому етапі можна використати і метод онімічної заміни.
    На тринадцятому етапі відбувається аналіз перекладу з точки зору його
    еквівалентності оригіналу.
    Крім вищезазначених етапів та методів формування ономастичних відповідників,
    існує ще декілька можливостей, які не можна оминути увагою. Так, наприклад,
    трапляються змішані випадки, коли власне ім’я чи назва складаються з двох або
    більше компонентів і при їх передачі використовуються різні методи. Прикладом
    цього можна вважати передачу назви вулиці Privet Drive, в українському перкладі –
    вуличка Прівіт-драйв. Використана транскрипція і уточнюючий переклад. Або при
    передачі назви вежі Griffindor Tower / башня Гриффиндор / вежа Грифіндор, де в
    оригіналі слово вежа входить до назви і пишеться з великої літери, а в перекладах –
    використаній переклад і транскрипція, а слово вежа втрачає свою ономастичну
    функцію.
    Крім того, як метод передачі власної назви чи імені перекладач може обрати
    метод деонимізації, використання слова яке більш загальне.
    Перекладач також може вирішити взагалі не перекладати власне ім’я чи назву.

“Тринадцять етапів перекладу власних назв”
М.В. Бережна

 

Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *