Відкрити меню

Микола Побелян: учитель, поет, яскрава особистість


Запланувала опубліковать на сайті декілька віршів Миколи Побеляна, і зрозуміла, що не можна при цьому не сказати нічого про самого автора – поета, літератора, Учителя з великої літери і просто хорошу людину.

Справа в тому, що саме цій людині особисто я багато  чому завдячую. Бо саме я мала щасливу нагоду навчатись в 108 школі міста Харкова, і моїм учителем колись, багато років тому, був Микола Федорович Побелян.

 

микола побелян 1

Перш за все завдячую особливом ставленням до самого процессу навчання, коли не по формулі “Зазубрив, здав, забув”.

Мало хто з учителів намагається проводити уроки з душею, на повну. Вчителі, які по-справжньму віддають душу дітям в школі, а не просто отримують зарплатню за певну кількість годин.

 

микола побелян

 

Більшість – саме за години. Микола Федорович – од душі. І навіть тим, кому та мова і література зовсім була не потрібна – почував себе на уроці задіяним, без примусу уроки минали, інколи вдавалось привернути увагу по-справжньому у навіть зовсім збайдужілих до навчання хлопців і дівчат.

 

Наприклад, запам’ятався урок по Панасу Мирному “Хіба ревуть воли як ясла повні”. Микола Федорович знайшов такий уривок, який нам, підліткам, став цікавим, прочитав з душею – і до ранку я вже сама дочитала книжку. На одному подиху.

 

Або урок по Василю Симоненку. “Кукурікали півні на рушниках” і досі, на відстані десятків років, залишалися в пам’яті саме в прочитанні Миколою Побеляном…

 

Багато хто з учнів говорять про те, що програмні твори після пройдення їх у школі не прочитають зроду. Настільки сильно”убивають” душу оті всі розбори і аналізи. У Миколи Федоровича всі пройдені на уроках твори залишалися “живими”.

 

Це тільки мала частина моїх спогадів-вражень про Миколу Побеляна, мого найкращого вчителя. Виявляється, що все те, на що ми не зважали в школі, тепер, на протязі років, має велику цінність.

 

Дякую Вам за все, що ви вклали в мене, і хай за сімейними клопотами мій диплом філолога залишився в столі, я не жалкую, що колись обрала шлях, пов’язаний з мовою і літературою. І цей сайт – своєрідний маленький реванш за всі ті втрачені і нереалізовні в професіональному плані роки.

З повагою і вдячністю, ваша учениця Олександра Чікова

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Мова і література © 2017 ·   Увійти