Вірш про бабусю – проникливий і відвертий, як саме життя, яке навіть на схилі літ все ж чогось варте. Написала вірш моя вже майже доросла донька Марійка.
Дорослий вірш про бабусю моєї доньки Марійки
БАБУСЯ
Стоїть бабуся біля хати
і клонить голову до ніг
ніхто, ніхто не може знати,
як тяжко стане на поріг.
Насупила суворі брови
і в хату глиняну пішла.
Сидять на гілці старі сови
й старенька зіронька зійшла.
Піднявся вітер, в шибку звуки
засипав стежку білий сніг,
а про бабусю не згадали внуки,
ніхто приїхати не зміг.
Сидить самотня у хатині
й тримає дідовий портрет.
А сніг на стежці лежить й нині,
на фірточці висить пакет.
Але приїхали сусіди,
і є дитя там золоте
прийде до неї у обіди
і чисте сніг, мітлой мете.
Бабуся вже не сумувала,
Хоч зморшки сіли на чоло,
А по життю допомагало
найбільша сила то добро.
Марія Федченко
Завантажується ...